Про автостоп в Америці

Коли читаєш Керуака, то думаєш, що в Америці досі їздять автостопом. Мости, вузькі дороги через містечка, де на ґанках кожного будинку розвішені смугасто-зоряні прапори, шосе 66, Великий Каньйон, Фріско... Але фактично в США автостопом заборонений.

Коли нам було на кілька років менше, ніж зараз, і ми були на тих таборах, про які за часів совка Дмитро Павличко писав «Під Нью-Йорком табори військові, синьо-жовті мають прапори. Як убити з кров'ю чи без крові вишкіл там ведуть професори» (у Павличка ще та уява ггг), один професор політології Нью-Йоркського університету, старий гіпі, котрий, хоч і одягався тепер статечно, як і належить професору, проте, пам’ятаючи свою гіпівську суть, носив бороду і час від часу, згадуючи молодість, їздив стопом, відкрив нам цю прикру істину: в США автостоп заборонений.

Людина з кіноапаратом

І хоча стрічка Дзиґи Вертова "Людина з кіноапаратом" знята 1929 року в СРСР (а саме в Києві, Одесі і Харкові), здається, що це Європа, стара буржуазна Європа. Жінки в красивій білизні і в панчохах, роблять манікюри, зачіски каре, красиві вивіски на магазинах, пляж, волейбол і баскетбол, швейні машинки Singer... Але ж насправді це був Совєтський Союз і все було не так красиво, як у фільмі. Хоча, зрештою, колективізація у селах тільки розпочиналася, голоду ще не було, НЕП тільки почали згортати.

Обов'язково подивіться.

Веломандрівка навколо ставків в заплаві річки Нивка

Коли багато разів їздити ровером по одній місцевості, то згодом це набридає, тому ми сьогодні шукали новий маршрут. Ідеальна мандрівка в таку спеку, як зараз, - це після 18-ї вечора десь на 3 години і не більше, ніж на 15-17 км, щоб мати ще трохи часу десь посидіти на водою під крислатим дубом і помилуватися призахідним сонцем, очеретами, чаплями і послухати спів птахів. А потім, не поспішаючи, поїхати через ліс додому. 

Не впевнена, що субота - найкращий день для цього, бо в лісі дуже багато людей - з машинами, собаками, дітьми, м'ячами, шашликами, гучною музикою (навіщо, навіщо на природі слухати гучну музику?!).

Поїхали ми у ліс і до озера, а якщо більш точно - до ставків Дослідного господарства "Нивка" Інституту рибного господарства НААНУ. Маршрут на мапі приблизний, бо я шось не змогла нормально позначити, довелось малювати в пеінті. Ми намагались їхати ближче до води, там цікавіше, тож шукали якісь ґрунтові дороги. До речі, натрапили навіть на людний пляж.

Терабайти пам'яті

Український інститут національної пам'яті зараз втілює чудовий проект "Майдан: усна історія". Чудовий він не тільки тим, що потім буде створено архів відеосвідчень учасників Євромайдану, який зможуть використовувати історики, журналісти, документалісти, а, насамперед, тим, що відкриваєш для себе прекрасних людей. Приходить людина і годину, а то й дві, розповідає про свою участь на Майдані, про відчуття, переживання, досвід. І ти розумієш, скільки прекрасних людей довкола, які вони жертовні, щирі. Красиві у всьому, навіть якщо на їхньому тілі ще не зійшли усі синці від куль і ще не загоїлись усі рани.

"Я йшов по Інститутській до Майдану, підбирав загублені щити, каски, хтось загубив книжку "Хрещений батько" англійською, мабуть, читав її на Майдані. Вулицею йшли беркутівці, якісь жінки кричала "Слава Україні", а ті у відповідь: "Слава "Беркуту"!"..."

Олика - давня столиця Радзівілів

Їдемо на захід трасою Н22, сонце засліплює очі. Минаємо Рівне, Клевань. Далі, біля поста ДАІ, звертаємо ліворуч – і наша жовта "Skoda Fabia" з'їжджає зі звичайної асфальтівки на стару бруківку, викладену ще за Радзивілів. Із обох боків великі дерева схиляють гілля, утворюючи арку. За деревами – поля, а тут – стара брукована дорога у зеленому тунелі, що веде в Олику – родинне гніздо Радзівілів.

Перше, що бачить подорожній, в'їхавши в Олику, – стару браму, названу Луцькою. Споруджена у 17 столітті, Луцька брама непогано збереглася – двоярусна, цегляна, з арочним проїздом, біля арки – ніші. Загадкою для мене залишилося те, як при тому, що брама є пам'яткою архітектури національного значення і навіть має охоронний номер, місцеві селяни зробили у ній крамницю. Просто в арці, де був колись проїзд.

У тебе є право померти за герб

Шикуйся в когорту, легіонер.

Може, хтось знов зазіхне на імперію.

У тебе є право

Померти за герб.

За світле майбутнє гетер в кафетерії.

2 роки фразі "Мы их развели, как котят"

3 липня, рівно через 2 роки після прийняття (із порушенням всього, що можна було порушити) сумнозвісного закону Ківалова-Колісніченка, Рада буде приймати запропонований президентом Порошенком законопроект про зміни до Конституції, у якому російській мові надається статус спеціальної мови, що вносить хаос у законодавство.
Ха-ха, який дивний збіг! Звісно, саме за це голодували люди на Мовному Майдані, про який уже всі забули. І щоб рівно через 2 роки після прийняття закону КК ми отримали "спеціальну мову" в Конституції.
Як це було 2 роки тому?

Речі, які тебе приручили

Перебирати старі папери і записники – це копирсання у минулому. Ось це – університетський розклад пар, тут – цитати із якоїсь книги, список справ, список мрій, листівки із новим роком, які не встигла відправити, - я їх так і не відправлю, бо на них стоять підписи і дата, а рік надворі уже зовсім інший, - напівзасохла гуаш, кольорові олівці, сухі пелюстки троянд, висновок лікаря про хворобу, кольоровий папір, фотографії із випускного. Усе минуле може поміститися у кількох шухлядах.