Українець, який підняв прапор США над островом Іодзіма під час Другої світової війни

Михайло Стренк - родом із Лемківщини, сержант Корпусу морської піхоти США, учасник бойових дій в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні під час Другої світової війни. Був серед шести військовослужбовців, які підняли прапор США над островом Іодзіма. Загинув у бою.

День пам'яті жертв Голодомору-геноциду

От проглянула я програму телепередач на сьогодні. Фільми про Голодомор або о 5 ранку, або о пів на 12 ночі. День пам'яті жертв Голодомору? Нє, не чув. У нас тут шоу і серіали. Х-фактор, Анжеліка, любов і сірєнь... І тільки Перший національний чув про День пам'яті. Але хто буде дивитися Перший, якщо є Х-фактор і Анжеліка? Телевізора не маю, тому перевірити не можу, чи каже правду програма телепередач. Але ж таки, мабуть, правду...

Там хоч горить свічка у куточку екрана, коли показують цицьки? Ну, щоб ясно було, що сьогодні День пам'яті.

Не хочу жити на вулиці Леніна! Щоб перейменувати, потрібна ініціативна група і рішення місцевої Ради

Моя стаття на Texty.org.ua

При перейменуванні вулиць і площ вносити зміни в реєстраційні документи на власність, паспорти і тому подібне не потрібно.

Найпоширенішими відмовками, чому вулиця досі не перейменована, є такі: «ми так звикли, навіщо щось змінювати?», «не на часі», «мешканцям потрібно буде змінювати усі документи – це дуже дорого!», «зараз війна (вибори/економічна криза), треба іншим займатися», «ліпше б пенсію підняли», «це ж наша історія!», «не треба чіпати минуле, треба думати про майбутнє».

Людина з кіноапаратом

І хоча стрічка Дзиґи Вертова "Людина з кіноапаратом" знята 1929 року в СРСР (а саме в Києві, Одесі і Харкові), здається, що це Європа, стара буржуазна Європа. Жінки в красивій білизні і в панчохах, роблять манікюри, зачіски каре, красиві вивіски на магазинах, пляж, волейбол і баскетбол, швейні машинки Singer... Але ж насправді це був Совєтський Союз і все було не так красиво, як у фільмі. Хоча, зрештою, колективізація у селах тільки розпочиналася, голоду ще не було, НЕП тільки почали згортати.

Обов'язково подивіться.

Терабайти пам'яті

Український інститут національної пам'яті зараз втілює чудовий проект "Майдан: усна історія". Чудовий він не тільки тим, що потім буде створено архів відеосвідчень учасників Євромайдану, який зможуть використовувати історики, журналісти, документалісти, а, насамперед, тим, що відкриваєш для себе прекрасних людей. Приходить людина і годину, а то й дві, розповідає про свою участь на Майдані, про відчуття, переживання, досвід. І ти розумієш, скільки прекрасних людей довкола, які вони жертовні, щирі. Красиві у всьому, навіть якщо на їхньому тілі ще не зійшли усі синці від куль і ще не загоїлись усі рани.

"Я йшов по Інститутській до Майдану, підбирав загублені щити, каски, хтось загубив книжку "Хрещений батько" англійською, мабуть, читав її на Майдані. Вулицею йшли беркутівці, якісь жінки кричала "Слава Україні", а ті у відповідь: "Слава "Беркуту"!"..."

Олика - давня столиця Радзівілів

Їдемо на захід трасою Н22, сонце засліплює очі. Минаємо Рівне, Клевань. Далі, біля поста ДАІ, звертаємо ліворуч – і наша жовта "Skoda Fabia" з'їжджає зі звичайної асфальтівки на стару бруківку, викладену ще за Радзивілів. Із обох боків великі дерева схиляють гілля, утворюючи арку. За деревами – поля, а тут – стара брукована дорога у зеленому тунелі, що веде в Олику – родинне гніздо Радзівілів.

Перше, що бачить подорожній, в'їхавши в Олику, – стару браму, названу Луцькою. Споруджена у 17 столітті, Луцька брама непогано збереглася – двоярусна, цегляна, з арочним проїздом, біля арки – ніші. Загадкою для мене залишилося те, як при тому, що брама є пам'яткою архітектури національного значення і навіть має охоронний номер, місцеві селяни зробили у ній крамницю. Просто в арці, де був колись проїзд.

У тебе є право померти за герб

Шикуйся в когорту, легіонер.

Може, хтось знов зазіхне на імперію.

У тебе є право

Померти за герб.

За світле майбутнє гетер в кафетерії.

Речі, які тебе приручили

Перебирати старі папери і записники – це копирсання у минулому. Ось це – університетський розклад пар, тут – цитати із якоїсь книги, список справ, список мрій, листівки із новим роком, які не встигла відправити, - я їх так і не відправлю, бо на них стоять підписи і дата, а рік надворі уже зовсім інший, - напівзасохла гуаш, кольорові олівці, сухі пелюстки троянд, висновок лікаря про хворобу, кольоровий папір, фотографії із випускного. Усе минуле може поміститися у кількох шухлядах.

Чому нас не вчили боротись?

Зі школи нам втовкмачували - все життя потрібно вчитись. Може, у школі ця думка видається трохи жахаючою (о Боже, невже всі ці предмети потрібно буде вчити?!), але зараз видається просто прекрасною порівняно з іншою істиною - все життя потрібно боротись. Але про це нас не попереджали. І не навчили, як боротись.

Не треба сприймати це слово буквально. Про жодне фехтування, мордобій і йти-по-трупах не йдеться. Я маю на увазі, як робити зусилля над собою і щось змінювати в собі і навколо себе. Наприклад, до вас погано ставляться в ресторані, а ви не знаєте, що є книга відгуків і пропозицій та управління у справах захисту споживачів, або вас посилають із кабінету в кабінет в держустанові, ви почуваєте себе зацькованим псом і не знаєте, що робити. Або біля вас вирубують парк, а ви спостерігаєте і плачете. Тобто - боротись за людські права.

Російська пропаганда

У мене було таке відчуття, що я це вже десь бачив. Фашисти, неонацисти, антисеміти – все це говорили про латвійців. Єдиний новий термін, який також позичили зі сталінських часів, - це те, що про українців кажуть, як про бандерівців. Я думаю, що більшість росіян і не уявляють, що означає це «Бандера».
Юкка Ріслаккі, журналіст, письменник, автор книги "Маніпуляція фактами: латвійський варіант".

Діди

Дід Іван не мав пару пальців на руках (через необережність на січкарні відрізав), тому його не забрали на війну. А його брати були в УПА. І брати його жінки, моєї баби Тимофани. А дєдьо Максим народився в 1931, тому був замалий для війни. А після війни, коли совєтська влада почала порядкувати на Західній Україні, дєдьо поїхав на Донбас на шахти. І гроші міг там підзаробити, і не забрали в "стрибки", себто істрєбітельниє батальйони, які полювали на упівців. Бо так: або в УПА, або в "стрибки", або на шахти (про шахти треба уточнити, дєдьо якось же поїхав туди, але вже дєдя нема, нема в кого уточнювати).

Про переговори влади і опозиції

Коли диктaтурa досить сильнa, однaк рух опору її дрaтує, вонa може під мaскою "миру" домовитися з опозицією про кaпітуляцію. Зaклик до переговорів звучaтиме зворушливо, однaк у них може критися серйознa зaгрозa. Якщо ж, нaвпaки, опозиція винятково сильнa, a режим перебувaє під зaгрозою, диктaтори здaтні скористaтися переговорaми, щоб якомогa довше зберегти контроль і влaду. Демокрaти в жодному рaзі не повинні сприяти диктaторaм у досягненні їхніх цілей.

Слід пaм'ятaти про пaстки, які предстaвники прaвлячого режиму нaвмисно готувaтимуть в процесі переговорів. Зaклик до переговорів з принципових питaнь політичних свобод може бути просто спробою диктaторів схилити демокрaтів до мирної кaпітуляції, і тоді жорстокості диктaтури не буде кінця. Під чaс конфліктів тaкого типу єдино прийнятнa роль переговорів полягaє в тому, щоб нaприкінці вирішaльної боротьби зaбезпечити переможеному диктaторові можливість безпечно дістaтися міжнaродного aеропорту.

Джин Шарп "Від диктатури до демократії"

Список чорних днів

Я вірю, що прийде час, коли ми будемо жити у вільній Україні, де пануватиме свобода і справедливість. Де не треба буде ховати синьо-жовту стрічку в сумці, щоб тебе не побили, де не треба буде боятися за друзів. Ми не будемо відкривати стрічку новин із завмиранням серця у пошуку знайомих прізвищ серед списків тих, хто зник, кого побили чи арештували. Не треба буде носити в жіночій сумочці поруч із дзеркальцем і валер'янкою бинт, перекис водню і медичну маску. Не треба бути читати новини про те, як таксисти везуть побитих тітушками мирних людей в міліцію, а сусіди здають сусідів, бо їхні куртки пахнуть димом - "значить був на Майдані". Мене образили, нас усіх дуже образили. Потопталися по нашій гідності. Ви, суки, колись за це заплатите.

Заручники

Володимир В'ятрович:

У світових рейтингах найнебезпечніших терористів очікується серйозна ротація. Новачок у цих списках, впевнено займає їх верхівку. Змагатися з Віктором Януковичем, що захопив у заручники 46 мільйонів людей, поки не може жоден інший терорист світу.

Пирогів

Ми поїхали в Пирогів у суботу, коли було сіро і похмуро. Але навіть у таку погоду там красиво - старі вітряки із довгими руками, підбілені хати, глиняні призьби, хризантеми і космічні ракети церков.

Ґоніо-Апсароська фортеця у Грузії

За 9 км від Батумі розташована Ґоніо-Апсароська фортеця — археологічно-архітектурний музей-заповідник. Фортеця побудована в І ст. н.е. римлянами якраз на кордоні Римської імперії. Існує легенда, що виникнення назви Апсар пов’язано з походом аргонавтів в Колхіду по золоте руно і загибеллю сина Аета Апсирта, який саме тут і похований (а ще я знайшла, що Апсар — це інша назва річки Чорохи).

Римляни залишили фортецю у ІV столітті. З VI ст. їх замінила Візантія. З середини XVI ст. до 1878 року тут знаходились гарнізони і військова адміністрація турків-османів.

Тараканівський форт

 

У неділю відвідали з друзями Тараканівський форт біля міста Дубно.
Мабуть, усі знають, що це, але для тих, хто не чув, скажу: Тараканівський форт - це оборонна споруда, побудована у ХІХ столітті. У ХІХ ст. кордон між Російською і Автрійською імперією проходив по лінії Збараж - Броди - Берестечко - Сокаль. Для захисту кордонів царський уряд будує систему оборонних укріплень. Під містечком Дубно для захисту залізничної лінії Львів - Київ будується Дубенський форт, у наш час відомий під назвою Тараканівський форт. Головним ідеологом будівництва низки укріплених районів став герой оборони Севастополя, військовий інженер-фортифікатор генерал-ад'ютант Едуард Тотлебен.

Про хлопців у повстанських одностроях

21 березня за ініціативи суспільників Київської міської організації СУМ в Україні відбулася презентація-показ однострою та озброєння Української Повстанської Армії. 

Сумівська домівка, мабуть, давно не бачила такої кількості охочих почути про повстанців. Пів сотні людей заледве помістили тісні, але гостинні стіни офісу на Коцюбинського. Хлопці в повстанських одностроях (сумівці і друзі з клубу військово-історичної реконструкції) детально розповіли, де упівці брали мундири, яке було спорядження, продемонстрували зброю – гвинтівки і карабіни – точну копію тієї, якою воювали повстанці. Після презентації відвідувачі мали можливість почути відповіді на питання, які їх цікавили про одяг вояків, озброєння, тактику боротьби, структуру УПА...

На закінчення зустрічі було продемонстровано відеоінтерв’ю з ветераном УПА Іваном Терлецьким, яке записав др. Павло Подобєд в селі Кіндійка на Херсонщині. Пан Іван – родом зі Старосамбірщини, що на Львівщині, був у підпіллі, пройшов табори ГУЛАГу. Тепер доживає свій вік на Херсонщині.

Закінчилась презентація теплим спілкуванням за чаєм-кавою. Усі охочі могли сфотографуватися в однострої УПА, потримати в руках зброю та пожертвувати кілька гривень на купілю пам’ятника на могилу упівцю Йосипу Пилипчаку, побратиму Івана Терлецького.

Суспільники Київської міської організації СУМ в Україні дякують усім, хто залишився небайдужим і прийшов на показ-презентацію.

Гартуйсь!