Українець, який підняв прапор США над островом Іодзіма під час Другої світової війни

Михайло Стренк - родом із Лемківщини, сержант Корпусу морської піхоти США, учасник бойових дій в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні під час Другої світової війни. Був серед шести військовослужбовців, які підняли прапор США над островом Іодзіма. Загинув у бою.

День пам'яті жертв Голодомору-геноциду

От проглянула я програму телепередач на сьогодні. Фільми про Голодомор або о 5 ранку, або о пів на 12 ночі. День пам'яті жертв Голодомору? Нє, не чув. У нас тут шоу і серіали. Х-фактор, Анжеліка, любов і сірєнь... І тільки Перший національний чув про День пам'яті. Але хто буде дивитися Перший, якщо є Х-фактор і Анжеліка? Телевізора не маю, тому перевірити не можу, чи каже правду програма телепередач. Але ж таки, мабуть, правду...

Там хоч горить свічка у куточку екрана, коли показують цицьки? Ну, щоб ясно було, що сьогодні День пам'яті.

Які назви вулиць мають зникнути з мапи України?

Трохи з буденного робочого. Український інститут національної пам’яті (де я зараз працюю) підготував список окремих осіб, причетних до боротьби проти незалежності України, організації голодоморів та політичних репресій, чиїми іменами названі вулиці в Україні.

До списку включено короткі біографічні дані та інформацію про антиукраїнську діяльність 57 партійних та військових діячів СРСР. Цей список не є вичерпним. Дослідження антиукраїнської діяльності конкретних діячів комуністичного режиму триватиме.

Не хочу жити на вулиці Леніна! Щоб перейменувати, потрібна ініціативна група і рішення місцевої Ради

Моя стаття на Texty.org.ua

При перейменуванні вулиць і площ вносити зміни в реєстраційні документи на власність, паспорти і тому подібне не потрібно.

Найпоширенішими відмовками, чому вулиця досі не перейменована, є такі: «ми так звикли, навіщо щось змінювати?», «не на часі», «мешканцям потрібно буде змінювати усі документи – це дуже дорого!», «зараз війна (вибори/економічна криза), треба іншим займатися», «ліпше б пенсію підняли», «це ж наша історія!», «не треба чіпати минуле, треба думати про майбутнє».

Про автостоп в Америці

Коли читаєш Керуака, то думаєш, що в Америці досі їздять автостопом. Мости, вузькі дороги через містечка, де на ґанках кожного будинку розвішені смугасто-зоряні прапори, шосе 66, Великий Каньйон, Фріско... Але фактично в США автостопом заборонений.

Коли нам було на кілька років менше, ніж зараз, і ми були на тих таборах, про які за часів совка Дмитро Павличко писав «Під Нью-Йорком табори військові, синьо-жовті мають прапори. Як убити з кров'ю чи без крові вишкіл там ведуть професори» (у Павличка ще та уява ггг), один професор політології Нью-Йоркського університету, старий гіпі, котрий, хоч і одягався тепер статечно, як і належить професору, проте, пам’ятаючи свою гіпівську суть, носив бороду і час від часу, згадуючи молодість, їздив стопом, відкрив нам цю прикру істину: в США автостоп заборонений.

Людина з кіноапаратом

І хоча стрічка Дзиґи Вертова "Людина з кіноапаратом" знята 1929 року в СРСР (а саме в Києві, Одесі і Харкові), здається, що це Європа, стара буржуазна Європа. Жінки в красивій білизні і в панчохах, роблять манікюри, зачіски каре, красиві вивіски на магазинах, пляж, волейбол і баскетбол, швейні машинки Singer... Але ж насправді це був Совєтський Союз і все було не так красиво, як у фільмі. Хоча, зрештою, колективізація у селах тільки розпочиналася, голоду ще не було, НЕП тільки почали згортати.

Обов'язково подивіться.

Веломандрівка навколо ставків в заплаві річки Нивка

Коли багато разів їздити ровером по одній місцевості, то згодом це набридає, тому ми сьогодні шукали новий маршрут. Ідеальна мандрівка в таку спеку, як зараз, - це після 18-ї вечора десь на 3 години і не більше, ніж на 15-17 км, щоб мати ще трохи часу десь посидіти на водою під крислатим дубом і помилуватися призахідним сонцем, очеретами, чаплями і послухати спів птахів. А потім, не поспішаючи, поїхати через ліс додому. 

Не впевнена, що субота - найкращий день для цього, бо в лісі дуже багато людей - з машинами, собаками, дітьми, м'ячами, шашликами, гучною музикою (навіщо, навіщо на природі слухати гучну музику?!).

Поїхали ми у ліс і до озера, а якщо більш точно - до ставків Дослідного господарства "Нивка" Інституту рибного господарства НААНУ. Маршрут на мапі приблизний, бо я шось не змогла нормально позначити, довелось малювати в пеінті. Ми намагались їхати ближче до води, там цікавіше, тож шукали якісь ґрунтові дороги. До речі, натрапили навіть на людний пляж.

Терабайти пам'яті

Український інститут національної пам'яті зараз втілює чудовий проект "Майдан: усна історія". Чудовий він не тільки тим, що потім буде створено архів відеосвідчень учасників Євромайдану, який зможуть використовувати історики, журналісти, документалісти, а, насамперед, тим, що відкриваєш для себе прекрасних людей. Приходить людина і годину, а то й дві, розповідає про свою участь на Майдані, про відчуття, переживання, досвід. І ти розумієш, скільки прекрасних людей довкола, які вони жертовні, щирі. Красиві у всьому, навіть якщо на їхньому тілі ще не зійшли усі синці від куль і ще не загоїлись усі рани.

"Я йшов по Інститутській до Майдану, підбирав загублені щити, каски, хтось загубив книжку "Хрещений батько" англійською, мабуть, читав її на Майдані. Вулицею йшли беркутівці, якісь жінки кричала "Слава Україні", а ті у відповідь: "Слава "Беркуту"!"..."

Олика - давня столиця Радзівілів

Їдемо на захід трасою Н22, сонце засліплює очі. Минаємо Рівне, Клевань. Далі, біля поста ДАІ, звертаємо ліворуч – і наша жовта "Skoda Fabia" з'їжджає зі звичайної асфальтівки на стару бруківку, викладену ще за Радзивілів. Із обох боків великі дерева схиляють гілля, утворюючи арку. За деревами – поля, а тут – стара брукована дорога у зеленому тунелі, що веде в Олику – родинне гніздо Радзівілів.

Перше, що бачить подорожній, в'їхавши в Олику, – стару браму, названу Луцькою. Споруджена у 17 столітті, Луцька брама непогано збереглася – двоярусна, цегляна, з арочним проїздом, біля арки – ніші. Загадкою для мене залишилося те, як при тому, що брама є пам'яткою архітектури національного значення і навіть має охоронний номер, місцеві селяни зробили у ній крамницю. Просто в арці, де був колись проїзд.

У тебе є право померти за герб

Шикуйся в когорту, легіонер.

Може, хтось знов зазіхне на імперію.

У тебе є право

Померти за герб.

За світле майбутнє гетер в кафетерії.

2 роки фразі "Мы их развели, как котят"

3 липня, рівно через 2 роки після прийняття (із порушенням всього, що можна було порушити) сумнозвісного закону Ківалова-Колісніченка, Рада буде приймати запропонований президентом Порошенком законопроект про зміни до Конституції, у якому російській мові надається статус спеціальної мови, що вносить хаос у законодавство.
Ха-ха, який дивний збіг! Звісно, саме за це голодували люди на Мовному Майдані, про який уже всі забули. І щоб рівно через 2 роки після прийняття закону КК ми отримали "спеціальну мову" в Конституції.
Як це було 2 роки тому?

Речі, які тебе приручили

Перебирати старі папери і записники – це копирсання у минулому. Ось це – університетський розклад пар, тут – цитати із якоїсь книги, список справ, список мрій, листівки із новим роком, які не встигла відправити, - я їх так і не відправлю, бо на них стоять підписи і дата, а рік надворі уже зовсім інший, - напівзасохла гуаш, кольорові олівці, сухі пелюстки троянд, висновок лікаря про хворобу, кольоровий папір, фотографії із випускного. Усе минуле може поміститися у кількох шухлядах.

За це я і люблю автостоп

Ось за що я люблю автостоп. Ти не просто з кимось безкоштовно їдеш автівкою, а ще й маєш цікаву розмову і навіть подарунок. З Дубно до Львова ми їхали з одеським бізнесменом, який підтримував Євромайдан, а зараз допомагає біженцям з Криму. Він виклав нам своє бачення з геополітики, як пов'язана відмова Ірану від ядерної зброї з анексією Криму та чому далі буде все складніше, розповів, як його знайомі у Росії стали фашистами, а потім ввімкнув диск з віршами Вєри Полозкової. Наприкінці, коли ми йому подякували і подарували магнітик "Євромайдан - це..", який робив Громадський сектор Євромайдану, чоловік дуже зрадів нашому подарунку і нам подарував справжнє грецьке мило. 

Як держава захищає мову. Досвід Литви

Як не дивно із початком війни з Росією українську мову в Україні почали вживати рідше. Мовляв, щоб не відштовхнути "схід". Хибна думка, адже мова це частина державності. У більшості європейських країн є державні органи, котрі опікуються розвитком мови свого народу. Литовський досвід особливо актуальний. У квітні ми зустрілися з Державною комісією литовської мови, щоб детально їх розпитати про те, як Литва проводить мовну політику і як захищає державну мову. Комісія знаходиться на головній вулиці Вільнюса – проспекті Гедиміна, 60. Усі вивіски і реклама на цій вулиці, як і будь-де в Литві, – литовською. Литовську найчастіше чути в кав’ярнях та магазинах.

З головою Комісії Дайвою Вайшнєне (Daiva Vaišnienė) та її заступницею Юратє Пальонітє (Jūratė Palionytė) ми спілкуємося російською, хоча перед цим списувалися англійською. Вони знають про стан справ в Україні та про чинний мовний закон Ківалова-Колєсніченка. На Texty.org.ua вийшла редагована версія інтерв'ю. Тут можна прочитати повну версію.

Чому нас не вчили боротись?

Зі школи нам втовкмачували - все життя потрібно вчитись. Може, у школі ця думка видається трохи жахаючою (о Боже, невже всі ці предмети потрібно буде вчити?!), але зараз видається просто прекрасною порівняно з іншою істиною - все життя потрібно боротись. Але про це нас не попереджали. І не навчили, як боротись.

Не треба сприймати це слово буквально. Про жодне фехтування, мордобій і йти-по-трупах не йдеться. Я маю на увазі, як робити зусилля над собою і щось змінювати в собі і навколо себе. Наприклад, до вас погано ставляться в ресторані, а ви не знаєте, що є книга відгуків і пропозицій та управління у справах захисту споживачів, або вас посилають із кабінету в кабінет в держустанові, ви почуваєте себе зацькованим псом і не знаєте, що робити. Або біля вас вирубують парк, а ви спостерігаєте і плачете. Тобто - боротись за людські права.

Російська пропаганда

У мене було таке відчуття, що я це вже десь бачив. Фашисти, неонацисти, антисеміти – все це говорили про латвійців. Єдиний новий термін, який також позичили зі сталінських часів, - це те, що про українців кажуть, як про бандерівців. Я думаю, що більшість росіян і не уявляють, що означає це «Бандера».
Юкка Ріслаккі, журналіст, письменник, автор книги "Маніпуляція фактами: латвійський варіант".

Діди

Дід Іван не мав пару пальців на руках (через необережність на січкарні відрізав), тому його не забрали на війну. А його брати були в УПА. І брати його жінки, моєї баби Тимофани. А дєдьо Максим народився в 1931, тому був замалий для війни. А після війни, коли совєтська влада почала порядкувати на Західній Україні, дєдьо поїхав на Донбас на шахти. І гроші міг там підзаробити, і не забрали в "стрибки", себто істрєбітельниє батальйони, які полювали на упівців. Бо так: або в УПА, або в "стрибки", або на шахти (про шахти треба уточнити, дєдьо якось же поїхав туди, але вже дєдя нема, нема в кого уточнювати).

Весна в селі

Весною в селі добре. Цвітуть яблуні, тюльпани, діти плетуть із кульбаб віночки. Вся родина зустрічається на цвинтарі на Провідну неділю. На Проводи, як у нас кажуть. Цього року священик молився не лише за тих, хто загинув за Україну у 40-50-х роках, а й за Небесну сотню. Я нічого не робила, тільки ходила в гості - до подруги, до баби Ганюти на Штириполівку. І їла паску з крашанками. А ще наша коза народила двох козенят - чорненьке і біленьке. А потім я поїхала до Києва і сиджу в квартирі за ноутом. 

Республіка митців Ужупіс

Якщо ви їдете у Вільнюс, то вам треба не забути побувати в районі Ужупіс - Заріччя по-нашому, бо знаходиться він за річкою Вільня, якщо йти від центру.

У 1997 році богемний район Ужупіс в центрі Вільнюса оголосив себе республікою художників і романтиків. Кажуть, що ця республіка має не тільки кордони й дорожні знаки, але й президента, міністрів, власну конституцію і свої свята. На жаль, ми просто гуляли і жодного міністра не зустріли. До речі, конституція Ужупіса написана різними мовами, серед яких є українською.

Російська пропаганда в міжміських автобусах. Шо дєлать?

Тут 1+1 каже, що відмовляється від показу контенту, що вихваляє спецпризначенців та збройні сили Російської Федерації. А хто змусить водіїв міжміських автобусів не крутити всуціль російські фільми про спецназ, дєди-ваєвалі і українці-фашисти-зрадники? Щоразу, коли я маю їхати автобусом Київ-Рівне чи Київ-Почаїв (до Шумська, а не до Почаєва) і в зворотньому напрямку, мені треба зробити дві речі: посперечатися з водієм (спершу це ввічливе прохання з усмішкою, але на моє прохання не вмикати так голосно радіо Шансон, а ще ліпше увімкнути інше радіо, не вмикати фільмів, вперто каже, що всі хочуть слухати це і дивитися), а потім посперечатися із декількома пасажирами автобуса, які кричать "Включай кіно!". Це задовбало, якщо чесно. Навушники не рятують, бо картинка все одно миготить перед очима. А картинка приблизно така: кіно про мєнтів, кіно про тупих блондинок.