Тут всі кажуть, що Париж - це попса (аа, і я так думала місяць тому!), але це щось неймовірне. Ну, так, багато темношкірих і сміття в метро. А що, ці хіпстери, які кажуть, що вони не люблять Париж, расисти? ;) Париж прекрасний! Ці палаци на кожному кроці, мости через Сену, особливо ввечері, вони неймовірні, Монмартр вранці, коли мало людей, коли пахне свіжими круасанами і квітами із балконів. В Парижі постійно кругом гарно пахне. Іноді до запоморочення. Дуже зручне метро, яким можна доїхати будь-куди, яке час від часу виривається з темного тунелю із стінами, розмальованими графіті, нагору, і ти їдеш над містом, милуєшся вуличками, балконами із квітами і новорічними ялинками. До речі, ми ніде не бачили, щоб в Парижі на балконах сушили білизну, може, в них є якась заборона? Бо в Барселоні, як тільки потяг в'їхав у місто, так і зарясніли балкони простирадлами і светрами.
А ввечері напередодні католицького Різдва Париж взагалі неймовірний. Дуже мало людей, окрім хіба біля Ейфелевої вежі, багато ліхтарів (а як все божественно освітлюється!), безлюдна набережна, хіба подекуди сидять на лавах закохані пари і цілуються. Вікна у будинках незашторені і можна спостерігати, як сім'я сідає до святкового столу, хтось прикрашає ялинку чи читає книжку. На каналах біля Сени пришвартовані яхти, на яких стоять прикрашені ялинки, подекуди горить світло, сервірований стіл, або ж просто запалені свічки, і власниця яхти сидить із журналом, наче в будиночку.
Біля Собору Паризької Богоматері можна послухати святкову месу або просто сидіти і милуватися. Поруч продають ґлінтвейн і тістечка.
Поліцейські мило посміхаються і чемно формують чергу із охочих зайти всередину собору. В черзі ніхто не штовхається і не свариться, за якихось 10 хвилин ми вже всередині. Аж дух захопило від краси і величі. Це щось неймовірне! Що далі від входу, то менше людей, можна сісти на лаву і послухати хор із органом, помилуватися із рухомих фігурок шопки - ціле середньовічне село.
А ще тепер французькі сири - це моя любов. Ммм... Приїхавши до Києва, пішла в "Новус" біля нас, купила два шматочки сиру - на вигляд схожі на ті, що ми їли у Франції. Вдома скуштувала - таке враження, що вони смаку не мають. Ні смаку, ні запаху. Абідна.
А знаєте, що приємно вразило у Парижі? Що вхід на територію палаців (не в самі палаци, а на територію) безкоштовний. О 9 годині вечора ми зайшли у внутрішній двір Лувру. Перед тим ще вдивлятися, чи відчинено. А там нічого й не зачинялося, і поліції не було. І взагалі, окрім нас, там ще кілька людей гуляло. Нас тоді і накрило.
А наступного дня, шукаючи дорогу від цвинтаря Монпарнас (там Симон Петлюра похований) до Сорбонни, всю дорогу випадково натикались на палаци і палацики. Як ось цей, наприклад:
Ось такий пам'ятник Жорж Санд (а хто з вас її читав? У підлітковому віці її книжка "Консуело" мені дуже подобалася)
На Єлисейських полях можна взяти металевий стілець, поставити його де захочеться і відпочивати. Це замість лавок. А ще можна гілкою малювати по піску, що ми й зробили.
Ну, як не полюбити це місто, таке привітне до людей, таке красиве і таке весняне навіть наприкінці грудня?
Немає коментарів:
Дописати коментар