Їдемо на захід трасою Н22, сонце засліплює очі. Минаємо Рівне, Клевань. Далі, біля поста ДАІ, звертаємо ліворуч – і наша жовта "Skoda Fabia" з'їжджає зі звичайної асфальтівки на стару бруківку, викладену ще за Радзивілів. Із обох боків великі дерева схиляють гілля, утворюючи арку. За деревами – поля, а тут – стара брукована дорога у зеленому тунелі, що веде в Олику – родинне гніздо Радзівілів.
Перше, що бачить подорожній, в'їхавши в Олику, – стару браму, названу Луцькою. Споруджена у 17 столітті, Луцька брама непогано збереглася – двоярусна, цегляна, з арочним проїздом, біля арки – ніші. Загадкою для мене залишилося те, як при тому, що брама є пам'яткою архітектури національного значення і навіть має охоронний номер, місцеві селяни зробили у ній крамницю. Просто в арці, де був колись проїзд.
Перед нами розбитою дорогою їде дядько на старому велосипеді "Україна", однією рукою тримаючи кермо, іншою – пакет, у якому бовтаються скляні пляшки з пивом. Спекотного літнього дня Олика вкрита дорожньою пилюкою. Сучасність її не надто зачепила. Основним транспортом для місцевих залишаються віз і велосипед.
На перехресті звертаємо ліворуч. Вулиця безлюдна. На стовпах висять оголошення – хтось пропонує роботу в Польщі: збирання редису – 15 злотих/годину, будівництво – 10 зл./год., прибиральниці – 8 зл./год. За верхівками дерев видніється костел Святої Трійці, а праворуч від нього, через парк – в'їзд до замку Радзівілів.
Доба розквіту
Уся ця історія зі замком розпочалося з того, що у 1513 році Ганна Кішка, яка володіла Оликою, вийшла заміж за маршалка Великого князівства Литовського Яна Радзівіла ІІ Бородатого. Відтоді Олика на майже чотири століття стає головною резиденцією поліської гілки литовського роду Радзівілів. Їхній син – канцлер Великого князівства Литовського Миколай Радзівіл Чорний отримує з рук правителя Священної Римської імперії Карла V Габсбурга почесний титул князя на Олиці та Нясвіжі і невдовзі закінчує будувати Олицький замок.
Мабуть, 16 століття для містечка було ліпшим, ніж 20-те чи 21-ше. За Станіслава Радзівіла (до речі, він брав участь у боротьбі з Московським царством) в Олиці було майже дві сотні вітряків і круподерка, багато ставків, тут виготовляли надзвичайно дорогу на той час цукрову горілку, що приносила місту неабиякий прибуток.
За Альбрехта Станіслава Радзівіла в Олиці будують Колегіальний костел Св. Трійці – барокову перлину Волині. Стіни костелу оздобили кількома різновидами мармуру та скульптурами святих.
Альбрехт у 1640 році завершує реконструкцію Олицького замку. Він перетворив його на Олицький палац площею 2,7 гектари і з 365 приміщеннями всередині. Його навіть почали величати "Волинський Версаль". А місто оточують валами та мурованими стінами. Палац, найґрандіозніші в усій Східній Європі мисливські лови...
Проте, уже через 8 років замок ледве витримує облогу козаків Богдана Хмельницького, а саме місто було двічі спалено – 1648 року та пізніше в 1651 році військами Івана Богуна.
У 18 столітті замок трохи перебудували, а в місті з'явилася кам'яна греко-католицька Стрітенська церква оборонного типу, сьогодні православна.
Доба занепаду
Після трьох поділів Речі Посполитої розпочинається поступовий занепад міста. У 1803 році Олику спустошує велика пожежа, згодом росіяни закривають католицькі установи – монастир і навчальний заклад. Олицький палац перетворюють на шпиталь. Через відсутність торгівлі місто залишають багаті купці.
Лише на кілька десятиліть Олика оживає – коли замком володіє російський граф Лев Вітгенштейн, ад'ютант царя Російської імперії Александра І, який одружився на дочці Домініка Радзівіла Стефанії.
Ігор Свірин пише, що у 1856 році варшавське видання Tygodnik Ilustrowany так описує Олику: "Чудові костел, замок і ратуша, біленька церква, повсюди охайні та прикрашені садками будиночки міщан, сріблясті поверхні спокійних ставків, горбки й звивисті річечки творять прегарний вид".
У 1870 році в Олиці згоріла міська ратуша з усім архівом. Місто поволі дрібніє.
У 1939 році, після вступу до Олики Червоної армії, комуністи сплюндрували родинну усипальницю Радзівілів і пограбували палац, в якому розташовувалася величезна бібліотека, багаті колекції живопису, родинної зброї та посуду. У кімнатах палацу зробили стайню.
А після Другої світової війни в Олицькому замку розмістили Волинську обласну психіатричну лікарню №2, яка тут і досі займає всі приміщення.
***
Підходимо до костелу Святої Трійці. Металеві ворота зачинені, але їх можна прочинити. Металеві ковані двері самого костелу – на замку. Крізь його шпарину майже нічого не видно. Фасад обдертий, годинники давно не йдуть, на даху ростуть молоді деревця. Обходимо будівлю.
Цього року рясно вродили вишні. Червоні вишні і густа зелена трава – як нагадування того, що життя завжди перемагає. Стіни костелу подзьобані слідами чи то від куль, чи то від снарядів – як нагадування того, що війна залишає незагойні сліди.
Закриваємо ворота і йдемо до палацу. У парку стоїть дерев'яний хрест, на якому висять рушник і табличка "Розстріляним, замученим, забитим по соловках, сибірах, магаданах зі скорботою і пам'яттю" – чи не єдина тут пам'ятка про 20 століття.
На територію палацу, тобто психіатричної лікарні, вхід вільний. Перед нами йшла жінка з відром. Мабуть, працівниця психлікарні. За нею біжить кудлатий песик. Усередині великого квадратного подвір'я – підстрижені кущі і кілька великих куп шлаку. За будівлями щось горить і вітер несе дим сюди – на порожнє подвір'я, на білі пластикові вікна жовтих будівель палацу.
Проходимо через всю обору, браму та крізь дим. Позаду залишаємо палац. Тут – луг і трави. Старі підземні ходи обвалилися і позаростали кущами. Рови зміліли, вода покрилась жабуринням. Недалеко видніється плесо ставка і обдерті стіни костелу.
Їдемо з Олики іншою дорогою – через села Дідичі, Хром'яків і Дерно. Виїжджаємо на трасу Н22, яка веде з Рівного до Луцька.
Немає коментарів:
Дописати коментар