Терабайти пам'яті

Український інститут національної пам'яті зараз втілює чудовий проект "Майдан: усна історія". Чудовий він не тільки тим, що потім буде створено архів відеосвідчень учасників Євромайдану, який зможуть використовувати історики, журналісти, документалісти, а, насамперед, тим, що відкриваєш для себе прекрасних людей. Приходить людина і годину, а то й дві, розповідає про свою участь на Майдані, про відчуття, переживання, досвід. І ти розумієш, скільки прекрасних людей довкола, які вони жертовні, щирі. Красиві у всьому, навіть якщо на їхньому тілі ще не зійшли усі синці від куль і ще не загоїлись усі рани.

"Я йшов по Інститутській до Майдану, підбирав загублені щити, каски, хтось загубив книжку "Хрещений батько" англійською, мабуть, читав її на Майдані. Вулицею йшли беркутівці, якісь жінки кричала "Слава Україні", а ті у відповідь: "Слава "Беркуту"!"..."

Подумалось: холєра, це ж скільки всього ми пережили за цю зиму, скільки емоцій, як все швидко забувається. Ця година чи дві запису відео - це як пережити Євромайдан знову. Для декого з гостей - це своєрідна психотерапія. Потрібно виговоритися, потрібно прокричатися. Але війна на сході змушує усіх зціплювати зуби, не дає прокричатися. Біль затаївся і ранить, і ранить...

А ще за цими усіма смертями ми забули, скільки гарних моментів пережили на Майдані. Як ходили колядувати нічним порожнім урядовим кварталом у новорічну ніч, йшла луна, вевешники усміхалися, а хтось і підспівував, як художниці розмальовували щити хлопцям із Самооборони, а ті до них мило залицялися, як малювали плакати для завтрашнього пікету і сипали жартами, як незнайомі люди ставали друзями, хоча ти ще досі не знаєш, коли в них день народження і в якій школі вони навчались, як весело було пробиратися полями до Межигір'я, як у метро за запахом диму визначали, хто був на Майдані, як...
Яка ж там була енергетика!

Не знаю... У цьому світі стільки прекрасних людей, людей-світів, людей-всесвітів. Я не знаю, що є ціннішого за людське життя. Холєра, я зараз розплачуся. Люди, ви чудові. Як ви всі допомагаєте нашим військовим, віддаєте гроші на ліки і протези, як ви хочете реформ, як ви хвилюєтеся і молитеся. Не знаю, де взяти стільки терабайт пам'яті, щоб потім усі ваші спогади записати. Так, як було колись, уже не буде. Але все буде ліпше, бо ви на це заслуговуєте.