Friday-ptaha: Барселона за два дні

Правило перше - не їдьте у Барселону лише на 2 дні. Цього замало, щоб її полюбити.

І хоча враження від Барселони залишились не надто гарні, дивлячись на фото, цього не скажеш - суцільне буяння, цвітіння, весна, море і щастя.

З Барселони були дешеві квитки у ближні краї, та ще всі мої знайомі, хто там побував, майже в один голос щебетали "Барселона, любов моя", а ті, хто там не був, дуже хотіли її відвідати. Признатись чесно: реклама спрацювала, а дешеві квитки на літак додому стали лишень приводом. Спершу ми хотіли у Сан-Фаліу-да-Ґішулс (не питайте чому), потім у Жирону і Барселону, а потім зрозуміли, що з таким обмеженням у часі і грошах встигнемо хіба в одну Барселону. Кімната-двійка у недорогому хостелі неподалік головної вулиці була заброньована заздалегідь. Дивлячись на фотки хостелу тепер, думаю, вони оці плями на стінах і штукатурку, яка звисає зі стелі, замальовували у фотошопі для booking.com чи що? Бо в реалі виявилось не так гарно, як на картинці.

Перші враження від Іспанії з'явилися, коли наш потяг перетнув французько-іспанський кордон, і ми зустріли світанок на березі Середземного моря. Потяг їхав над морем, і ми прилипли до вікон, хоч цілу ніч майже не спали, бо у європейських потягах треба їхати сидячи.

Потім у нас о 9 ранку була пересадка у маленькому містечку Portbou. Ми мали майже дві години, щоб погуляти містом, піти на пляж і поснідати. Мабуть, улітку тут аж кишить туристами, але того ранку крім нас, на березі був лише дядечко у білих штанях, який вигулював пса, і літня пара, яка нам посміхнулась і вигукнула "Оля!" (Hola - привіт).

Надворі кінець грудня, якщо що.

Потім нас зустріла Барселона із каталонськими прапорами на балконах, спекою (+17 С) і пальмами. Хостел "порадував":

Проте, був і позитив: дівчина на рецепції розмовляла англійською (з цим там трудно загалом) і можна було поїсти на кухні те, що залишилось зі сніданку (мюслі, молоко, круасани), а ми були дууже голодні ;) У перший день (пів дня) у Барселоні ми встигли побачити шматок моря, копію корабля Колумба, океанаріум, трохи послухати концерт американського хору у старовинному готичному соборі, поблукати старими кварталами спершу просто так, потім у пошуках їжі.

Пам'ятник Колумбу

Море чайок

В океанаріумі мені найбільше сподобались морські коники і скати, схожі на летючих мишей. А ще пінгвіни. З розповідей я собі уявляла океанаріум як великий акваріум з тунелями-переходами, проте на практиці він виглядає трохи інакше. Спершу йдеш довгими коридорами, де з обох боків в стінах невеликі акваріуми з різними рибками і водоростями, а наприкінці є величезний акваріум з тунелями навколо і одним посередині, де над тобою пропливають акули і різні рибки, які так і просяться на пательню :) Там рай для діток, які можуть все обмацувати і кругом лазити, для них навіть спеціальні ходи в акваріумах зроблені і підводний човен, де можна все натискати і дивитися в перископ.

Горбата акула

Дайвер ггг))) У каталонців є почуття гумору

Потім ми гуляли і знайшли красивий середньовічний собор, трохи послухали концерт

Вийшли на вулиці, прогулялись і аж не по собі стало - кругом просто натовпи людей. Що вразило - до багатьох ресторанів і кафе стоять черги. Я ще такого не бачила, щоб так масово. А деякі черги розтягнулись огого як. Хтось може мені пояснити, чому так? У сувенірних крамничках зазвичай нема цінників. Треба торгуватись. Шарфик з ФК "Барселоною" (знайомий попросив привезти) в одному місці коштував 15 євро, а в іншому ми виторгували за 5,5. Багато крамничок із мексиканським товаром, інкським, або ж іще з чимось із екс-колоній. У магазині з інкським крамом я б цілий вечір сиділа, правда, є багато речей дещо схожих на гуцульські.

На вулицях дуже багато мажорів. При чому не лише російських (яких там на кожному кроці), а й своїх, іспанських, які, мабуть, приїжджають сюди з усієї Іспанії повеселитися. При чому, таких класичних, як у фільмах про 90-ті, - з золотими ланцюгами на шиї. Залатая маладьож повсюди. Відчувається, що у Барселоні нема проблем з нічними клубами і наркотиками. Повертаючись в хостел, на Ля Рамблі побачили повій. А на наступний день ми ще бачили повій у метро. Ще склалося враження (можливо, хибне, не знаю, це всього лиш враження), що іспанки, а особливо ті, що потовстіші, люблять ходити в одних колготах, без спідниць. Ви, конєшно, можете це називати леґінсами чи ще чимось, але це виглядало, наче тлуста іспанка забула одягнути спідницю і пішла в одних колготах. І так кожна друга чи третя. Після Парижа, де усі одягаються просто і красиво, на це важко було дивитись (особливо, моєму коханому)).

Отак людно виглядала чи не кожна вуличка

Ми щось були трохи в шоці. Такі суперечливі враження. З одного боку, море, красива архітектура, природа, сонце, а з іншого - мажори, росіяни і повії... Ну, ми якось не думали, що в таких кількостях... Це аж збило з пантелику. Наступного дня наші враження трохи згладив парк Ґуель (Parc Güell), ага, той, що був спланований архітектором Антоні Ґауді, і море.