Їхали туди ми потягом. І назад теж. Не раджу. Спека, 18 год (якщо врахувати запізнення), верхні полиці. На жаль, дешевих авіарейсів до Сімферополя я не знайшла (хтось знає - такі є в природі?). Єдиний позитив - у плацкарті ми познайомились з поляками, які їхали на 10 днів пізнавати екзотику Криму, тож пізніше з ними зустрілись і мали нагоду практикувати польську мову і навчити їх варити зелений борщ.
По півострову ми пересувалися маршрутками. Якби вони не були такі набиті, то це ще півбіди. Тому однозначно по Криму варто пересуватись лише авто чи пішки (залежно від відстаней). Поляки орендували старенькі, але цілком пристойні "Жигулі" за 220 грн на добу (застава 2 тис. грн.), тому треба мати лише досвід водіння авто, або ще ліпше власне авто.
Можна, звісно, й автостопом. Але наш досвід каже, що не варто. У Криму всі прагнуть заробити. А хто не прагне, той поспішає кудись, наприклад, на море. Автостоп у Криму жахливий. Можна добу простовбичити на трасі. Кому як пощастить, звісно :)
Житло
Надивившись в неті на такі картинки,
ми спершу поїхали в Новий Світ. Батьки мого коханого минулого року там відпочивали, дуже хвалили, казали, що низькі ціни. Через запізнення потяга ми приїхали туди о 8-й вечора, коли вже зайшло сонце. На зупинці нам одразу почали пропонувати житло, але не дешевше за 500 грн. за ніч. Ми на все відмахнулись рукою - головне ж відійти подалі, дешеве житло завжди є, - найперше подалися до моря вузькою стежкою, закладеною тротуарною плиткою. У гаю якийсь чоловік грав на гітарі, а 30 метрів нижче мелодійно виспівували крішнаїти. Нам помахали руками якісь чуваки з наплічниками, які піднімалися вгору (мабуть, впізнали своїх :)). Набережна була невелика, заповнена людьми із здебільшого похмурими обличчями (це фішка Криму: тут більшість відпочивальників мають похмурі обличчя) і шансончиком. Пляж був по ширині рівно 3 метри. Оце так... приїхали...
Пляж був недовгий, по всій довжині була набережна із крикливими кафєшками.
Ми в роздумах повернулись у містечко, щоб пошукати житло.
Зазвичай у Криму одразу ж на воротях вивішують картонні таблички із написом "Сдаю жилье". Ясна річ, все орієнтовано на туристів із колишнього совка. Зателефонувавши, мабуть, на 20 номерів, ми чули ціни від 400 грн до 800 за ніч. Стандартно - по 600-800 грн. Сто баксів за ніч із зручностями надворі? Чуваки, це справа принципу. Зрештою, літо, можна переночувати надворі. Тоді я трохи пошкодувала, що ми не взяли намет і спальника, бо ж їхали на "цілівізований" відпочинок. Зрештою, у нас був карімат, можна було б подрімати на пляжі, як колись у давні часи. Але ж пляжу того тільки 3 метри! Ніде й відійти від всюдисущого шансончику і галасливих відпочивальників.
Ми вкотре повернулися на автобусну зупинку, кодова назва місцевих "під сосною", бо там стояли лавки навколо зеленої сосни.
Було вже по 9-й, помітно зменшилась кількість людей, дещо знизились і ціни. Уже можна було по 350 грн за ніч знайти житло. Те, що це лише на 7 днів, дещо бентежило власників, але прогрес відчувався.
Один з них нарешті запропонував нам квартиру, далеко від моря, за 200 грн за ніч, вода через день.
"Поганенька, вода через день, але що з ви хотіли, за таку ціну, взагалі-то я її за 250 здаю".
"Ок, давайте на одну ніч", - нарешті погодились ми.
"Ні-ні, на одну ніч мені не вигідно, це ж мені тільки в цю ціну постіль обійдеться здати в прання" (як ви розумієте, відповідав він нам російською).
Це все виглядало дещо комічно. Ми сидимо на лаві під сосною з наплічниками. До нас по черзі підходять і пропонують житло. Торгуємся, хоча розуміємо, що це все до біса, бо ціни тут здирницькі. Коли ми ходили вулицями Нового Світу і телефонували на номери, які висіли на парканах, нам пропонували за 400 місце в якихось халабудах.
Нарешті підійшли дві жінки. Погодились з ними на 350 грн на одну ніч.
"Завтра сім'я приїжджає, то ви собі підете, а ні - то в нас є ще місце по 100 грн з людини".
Йдемо центральною дорогою, тротуарів тут немає. Повз нас на шаленій швидкості мчать автівки з Судака. В темряві виходимо сходами на подвір'я. Жінки нас приводять до будиночка. Між двома кімнатами спільний душ і туалет. Тут же маленька газова плитка, умивальник, сякий-такий посуд. У кімнаті ліжко, диван, крісло, тумбочка, холодильник.
"Я по 400 грн здаю, але хай вже, буде вам за 350 грн". У неї дзвонить телефон. "Ви вже під'їжджаєте? Добре-добре, то тут вас зустрінемо". Вона кладе телефон в кишеню, киває іншій жінки "Біжи зустрінь їх", каже нам: "Ой, та сім'я на день раніше приїхала, забирайте свої речі, зараз вам покажу інше місце. За 200 грн.". Я так і не зрозуміла, чи то була вистава чи справді так сталося, що та сім'я приїхала на день раніше.
Нас ведуть в сусідній недобудований будинок. З іншого боку вхід на перший поверх. З цього, тут вище, вхід на горище.
Жінка вмикає світло. З двох боків "кімнати", між ними стіни із простирадл. У "кімнатах" на ліжках і матрацах сплять люди.
Майже як у фільмах про біженців. У нас, здається, не залишається іншого виходу. "150 гривень", -кажу я. Ми починаємо душитися зі сміху.
Господиня погоджується. Веде нас, щоб показати душ і туалет. Йдемо, здається, в геть інше подвір'я, в інший будинок. Там вона вмикає світло. Розбудили якихось дівчаток, можливо, це її діти. Вона веде нас показати душ, але там поламані двері, вони не закриваються. Видно, що в інших кімнатах теж сплять люди. Жінка бідкається і веде нас в інший будинок, якраз навпроти цього горища. Там душ і туалет, двері не закриваються на замок, просто прикриваються, але є тепла вода.
"В Новому Світі житло таке дороге, бо вода дорога, - пояснює жінка. - У нас куб води коштує 100 гривень".
На горищі вона нам показує наші ліжка - матраци, дає чисту постіль, подушки і вимикає світло.
"Якщо захочете, на сніданок в нас блінчики. 25 грн за порцію".
Вистава нас дуже веселить. Миємось, лягаємо спати.
Вранці з нашої "кімнати" видно море. Роздивляюсь, що наше горище і перший поверх розділяє лише шар дощок. В щілинах між ними можна роздивитися, що на першому поверсі теж повно люду. Мда... І за це люди платять по 100 грн за ніч з людини... Воістину, кримський сервіс - усім сервісам сервіс. І як люди на таке погоджуються? По два тижні спати на горищі...
Вранці ми йдемо до моря, мочимо там ноги, ще трохи перемовляємось з власниками квартир, але ціни тіж - 500-800 грн.
Йдемо набережною. Все той шансончик.
Завдяки нашій любій кумі домовляємось про житло у Веселому - 15 км від Судака. За кімнату на двох просять всього 120 грн за добу (по 60 грн з людини). Зручності надворі, є тела вода. Кухня спільна. Дворик обплетений виноградом. Господар Кадир - кримський татарин, у перший вечір приніс нам пляшку домашнього виноградного вина. "Це у подарунок".
Село Веселе оточене горами. На обрії видніється море. Єдина незручність - до моря 3,5 км. Це десь 45 хв пішки по трасі вздовж виноградників і гір. Можна маршруткою, 2 грн. Їздить раз на дві години, люди там втрамбовані, щоб усі помістились.
Їжа
У дворі є кухня, увесь необхідний посуд, можна готувати. У селі невеличкий базарчик, так само на пляжі теж все необхідне можна купити. Ціни київські, фрукти навіть дещо дорожчі.
Вздовж пляжу є купа кафешок, ціни теж різні. Є базарчик, де можна купити фрукти, овочі, булочки, сушену рибу.
На відміну від Євпаторії, де ходять по пляжу і репетують "Крєвєткі", тут якось тихіше і креветок не пропонують.
Нам сподобалась одна татарська чайхана з піраським інтер'єром. Це був єдиний заклад, у якому грала не русска попса чи шансончик, а турецька музика чи ще якась азійська. Її ставив чорнявий бармен. Усі офіціанти тут були лише татари.
Ціни не низькі, але порції великі, тому це виправдано. За музику окреме спасибі.
Море з вікна чайхани.
Це татарський салат і лєпьошка із тандира. Що таке тандир я дізналась уде опісля, у Сіферополі. Тандир - це піч :)
Контингент
Совок совком, на совку їде і совком поганяє. Купа москалів, здебільшого дратівливих і наглих. Хоча є різні, ясна річ. Але частина тих дратівливих і наглих псує усі враження. Українці якщо десь і є, то дуже сильно законспіровані. Вони, мабуть, уже проїжджаючи Перекоп, переходять виключно на російську і тільки російську.
Було трохи поляків (окрім наших уже знайомих поляків), що мене трохи здивувало. На що поляк Павел відповів, що хоч в них і можна їхати по всій Європі, бо шенген, але євро - це дорожче, ніж злоті, тому багато поляків їде на Чорне море. Правда, після кількаденної мандрівки Кримом, він поскаржився на те, що в нас дуже дорога їжа і нема де купити хороше м'ясо.
Повернемось до наших баранів москалів. У пошуках насільствєной українізації я стикнулась з тим, що уся інфраструктура Криму спрямована на москалів і виключно на москалів. Жодного оголошення іншою мовою, окрім російської, я не бачила. Хіба на Верховній Раді АР Крим. Либонь, для людяй, які не вміють читати кирилицею, тут таки справжня екзотика. Нам кілька разів траплялися англомовні туристи у Судаку. Вони намагались щось запитати у водія маршрутки. Бідолахи.
Навіть україномовним тут буває непереливки.
У пошуках входу у Генуезьку фортецю, запитали на автостоянці хлопця, як тут пройти.
"Чьо?"
"Підкажіть, де вхід в Генуезьку фортецю. - показую рукою на мури, які височіють над якимись спорудами. Ми тут зможемо пройти?"
"Чьо? Куда?"
Ще раз повторюю.
"Да, да". Відходить у бік і каже своєм колегам. "Фартеця... Што ніззя нармальна спрасіть? Ето же крєпость".
Або ж інший випадок. День Незалежності. Маємо відїжджати із Судака до Сімферополя. Запитуємо водія:
"Це автобус до Сімферополя?"
"Відгадали, - водій похмурий і злий. – А ви так розмовляєте в честь свята чи що?"
"Ні, ми завжди українською розмовляємо. Зі святом вас!"
"Для меня ето траур. Я Дєнь Рассії праздную. Жду, кагда Януковічь Путіну Крим в карти проіграєт".
"Буває..." - кажемо, бо що тут скажеш іще.
Публіка починає сміятися. Водій лайнувся і пішов відкривати багажник.
Сідаємо в кінець автобуса. Складається враження, що україномовним дали місця вкінці автобуса. Розумію, що просто збіг обставин, але попереду в автобусі ніхто українською не балакає.
Коли ти сідаєш в літак, ти можеш вибрати собі місця біля вікна. Просто просиш місця біля вікна, і якщо є вільні, тобі дають квиток із місцем біля ілюмінатора. Кілька років тому, коли ми летіли з Америки в Україну, наше прохання дати місця біля вікна проігнорували, натомість дали останні місця в хвості літака. У хвості дуже трясе, та й це місце біля туалету і далеко від ілюмінаторів. Ясна річ, незручно, особливо, коли 11 годин польоту. Натомість нашим американським друзям, які підійшли набагато пізніше, дали місця в середині салону. Отака дискримінація за ознакою громадянства.
Чомусь мені цей епізод пригадався. (Ну, так, 11 годин трястись під час "турбулентності" і без неї - не надихає). 2 години до Сімферополя вкінці автобуса з вимкненим кондиціонером - це майже 11 годин в зоні турбулентності.
Росіяни їдучи в Крим, їдуть наче в свою країну. Місцеві теж не надто турбуються, щоб зробити Крим цікавішим, щоб туристи тут шукали родзинку. Для росіян у Криму виступає Петросян і Надєжда Кадишева, на яких вони ходять у Москві.
А хіба не цікавіше було б, якби тут виступали кримсько-татарські чи українські ансамблі? Де ж родзинка Криму?
А нащо? Стабільність - наше фсьо.
Між іншим, на пляжі у Веселому дуже багато батьків з дітьми. Діти маленькі, великі, їх багато. Біля нас лише одна сім'я постійно веселилась зі своїми двома крихітними доцями. Всі інші здебільшого верещали на своїх дітей.
Розваги
Найцікавіші розваги, коли був шторм. Можна ловити хвилі, пірнати, побити коліна об прибережне каміння. Зате спіймавши найбільшу хвилю, відчуваєш себе переможцем :)
Поруч біля пляжу Веселівської бухти (Кутлакської бухти) знаходяться руїни Кутлакської фортеці, побудованої за наказом боспорського царя для попердження нападу піратів. Через гору Чікен-Рая веде пішохідна стежка, якою можна дійти до Нового Світу. Тут знаходить ботанічний заказник Новий Світ.
Стежка веде повз скелі
Звідси відкривається чудовий краєвид на бухту.
Якщо хороша видимість, то видно узбережжя аж до Гурзуфа.
Інша розвага полягала в тому, що щодня хтось викладав білою цеглою інший напис на схилі гори. Спершу там була Полтава, потім Харків, Питер, Минск. Таке своєрідне змагання :) Максим виклав "Київ" і тризуб.
Останній напис був "Грозинці". Ця назва якогось села трималася найдовше. Мабуть, росіяни не розуміло, що це таке :)
Поруч був Судак, тому ми поїхали дивитися на Генуезьку фортецю. Здалеку вона виглядає симпатично - оточена горами і морем.
Вхід задорогий, як на багатство експозиції музею, - 35 грн. Там немає на що дивитися. Взагалі. Лише одні мури, руїни веж і краєвиди.
Ще, правда, паслися коні і лежав навіть один верблюд. Може, приїхав цирк, бо ми бачили велике кольорове шатро.
Ми трохи постріляли з арбалета. Стріли були короткі.
Територія дуже доглянута. Таблички з написами, де яка вежа, виключно російською і, схоже, старі. Посеред території фортеці була інсталяшка - купа кінського лайна з перевернутою тачкою. Ленд-арт.
Стара іржава табличка, яка попереджає про небезпеку, знаходилась не там, де всі ходять. На скелях було багато людей. І всі тільки туди й ішли, бо звідти відкривався гарний краєвид.
У самому музеї чомусь у вітрини з експонатами відвідувачі кидали гроші. Чи це все так виглядало убого, що не могли стриматись, не знаю... Але для чого у вітрини кидати гроші? І ще. Експонати були не пронумеровані, так що нічого не було ясно, де і що.
Насправді, в тих краях є що відвідати і на що подивитися. Але одного тижня мало. Та й набиті маршрутки не надихають.
Зрештою, море таке море. У Криму найкраще - це тільки море і гори.
Якщо хочете платити 70-100 доларів на добу, то ліпше їдьте не в Крим. Зрештою, зараз є куди поїхати і без віз.
Якщо їхати в Крим - то хіба для малобюджетного відпочинку (а тоді, звісно, треба буде оминати міста і села на кшталт Нового Світу), та ліпше власним авто. Або з наметом і в гори, подалі від цивілізації і шансончика.
Мабуть, найближчими роками ми в Крим не поїдемо. Немає бажання ще раз відвідати Сімферопольський вокзал, ні кримські маршрутки... Пошукаємо море десь інде :)
Гарного і приємного закінчення літа!
Немає коментарів:
Дописати коментар