Якщо я проводжу вихідні за ноутом, або десь у Києві, то час дуже швидко біжить, а якщо у подорожі - то повільно і насичено. Це тільки в мене так? Тож ми вирішили трохи помандрувати. Трипільське коло відпало в силу різних причин, тому ми обрали Батурин - і від Києва недалеко, і є що подивитися, та й раніше там не були. Ще з часу прочитання трилогії Богдана Лепкого "Мазепа" хотілося побачити ті краї. Все ж - гетьманська столиця, козацький край.
Перед поїздкою завітали на прощальну вечірку Фолькнерів (вони їдуть у нову експедицію - збирати фольклор Бескидів - у Словаччині, Польщі, Україні і Чехії), послухали пісні, ще раз подивились фільм про їхні мандри Україною - із Ужгорода до Луганська. Дякую нашим кумам Юрченкам за те, що гостинно прийняли, а особливо ptaha13 за смачні вечерю і сніданок ;)
Батурин ще кілька років тому був селом. За Ющенка він перетворився на містечко із хорошою дорогою, відреставрованими і відбудованими музеями. Вдячні мешканці навіть перейменували вулицю Центральну (вона так позначається на туристичних мапах, розміщених у місті) на імені Віктора Ющенка (ага, при живому екс-Президенту).
На центральній площі стоїть пам'ятник "Молитва за Україну" із постатями 5 гетьманів, які мали стосунок до Батурина - Дем'ян Многогрішний, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Кирило Розумовський.
Там красиві газони. Трава м'якенька і зелена. Але на них не можна сидіти. І босому ходити по траві теж не можна. Одразу приходить охоронець у чорному і репетує.
Тут біля площі знаходиться фортеця із Цитаделлю - повністю відбудований об'єкт, який знаходиться на тому ж місці, де була фортеця часів Мазепи, яку разом із містом спалив Меншиков за наказом Петра І, вирізавши місто до ноги.
Квиток у фортецю коштує 8 грн, себто 1 долар. Так само коштує і в археологічний музей, і в садибу Генерального судді. Можна вільно фотографувати. Екскурсію ми не брали, але чули, про що розповідають екскурсоводи - красиво розповідають, драматично (особливо драматично про те, як сотник Ніс відкрив підземний хід для московських солдат і Меншиков так взяв місто (Батурин - місто, яке увійшло в історію завдяки зраді - спершу був Кочубей із доносом на Мазепу, потім Ніс..), але екскурсію коротка. Екскурсоводи усі у вишиванках.На території фортеці є реконструйована дерев'яна церква, гетьманський будинок (який чомусь тільки по середах відчинений), скарбниця і великий хрест.
Так виглядає фортеця ззовні. А так зсередини
Дерев'яні галереї обабіч стін виявилися недобудованими, тому туди відвідувачів не пускають. Отож, все вийшло як завжди - відкрили, мали добудувати потім, але гроші чи розікрали, чи не виділили - і все залишилося недо.. недовершеним.
А ось гетьманський будинок
Тут теж по газонах не можна ходити :(
Виявляється, оборонні споруди Цитаделі було побудовано за сприяння ВАТ "Рівнеазот".
Такий добротний хрест поставлено жертвам трагедії 1708 року.
Через Батурин тече річка Сейм. Нам розповідали, що це найбільш швидкоплинна річка Лівобережжя. Так-от, після зруйнування Батурина за наказом Меншикова понівечені тіла батуринців кидали на плоти і пускали вниз по течії - на пострах місцевого люду. Розповідають, що річка була аж червона від крові загиблих. По деяким даним загинуло у місті близько 11 тисяч, а той більше.
Це будівля археологічного музею. Цікаво, що увійшовши в музей, маєте узути бахіли на ноги. Але дивитися там немає особливого чого. Три кімнатки, багато скла... Чимось мені нагадало музей Шевченка в Каневі - супер інтер'єр, а експозиції нуль.
Поруч знаходиться Воскресенська церква - усипальниця Кирила Розумовського. МП.
За цією церквою - будинок культури, а біля нього нові муровані туалети. Але вони зачинені! Поруч стоять дерев'яні - отуди й ходіть. А в муровані і комфортні будуть високі чиновники ходити, якщо колись приїдуть.
У Батурині є своя Троєщині і свій Поділ.
Щоб побачити ще щось, треба йти вулицею Ющенка до Свято–Покровської церкви. По дорозі ви побачите чимало хат із віконницями і мальвами попід вікнами.
А ось і сама церква. Теж відбудована за Ющенка
По дорозі ми поїли ягід шовковиці просто з дерева, познайомившись із господарем обійстя, де росла наша шовковиця. Він побідкався на політиків, розповів, що хоч дорогу і проклали, але не підписали акт виконаних робіт, не поклали верхній шар асфальту, не ввімкнули ліхтарі... Розповів, що як відбудовували історичні будівлі, робітникам не платили...
Далі ми пішли в садибу Генерального суду, яку потім привласнив Кочубей яко Генеральний суддя. Потім будівля слугувала конюшнею, а тепер стала музеєм.
Тут же біля неї знаходяться справжнісінькі вулики, у яких рояться бджоли. Пасіка Прокоповича. Це українець, що придумав конструкцію вулика.
А колись тут стояли кілька тисяч вуликів...
Біля садиби знаходить парк, у якому стояв дуб, дупло якого...
слугувало поштовою скринькою для листів Мазепи і Мотрі.
Взагалі, ця садиба - це мікс. Тут і Кочубей, і Мотря з Мазепою, і пам'ятний знак Богдану Лепкому, і місце поховання совєцких солдат, які загинули від рук "німецьких фашистів". Мабуть, довго шукали вони німецьких фашистів... Бо нацисти нацистами, а про німецьких фашистів я ще не чула. Тут же поховані якісь більшовики, які загинули ще в часи 1917-1921 рр.
А біля цієї інсталяції усі фотографуються
Від садиби донощика Кочубея до палацу останнього гетьмана Розумовського йти треба добрячих пів години, мабуть.
Квиток у палац коштує 30 грн (по території можете вільно гуляти). Це включає в себе екскурсію. Але вам особисто її проводити не будуть, треба буде приєднатися до інших відвідувачів.
Відкритий для туристів є лише палац. Поруч побудовані два флігелі, один з яких мав бути готелем. Але вони не добудовані і невідомо коли будуть... Так само як і третій поверх палацу. Зачинений. І на балкон не пускають, і по газонах не можна...
У палаці ви взуваєте бахіли і йдете роздивлятися розкіш, привезену здебільшого з Італії, та слухати історію про брата коханця російської цариці, який у 22 роки став формальним гетьманом... Картини, дорогі меблі, на які не можна дмухати..
Шкода, що ніде не було стільців, на які можна було б сісти, поки екскурсовод розповідає. До речі, якщо екскурсія закінчилась, а ви хочете ще щось оглянути в палаці - то зась! Ніззя! Тільки з екскурсією. І сідати не можна (бо нема де). А якщо з маленькою дитиною чи, не дай Бог, стало погано, то ваші проблеми. Чи як? І пукати теж не можна. І взагалі...
Надворі можете посидіти на лавочці, послухати класичну музику, яка лунає з динаміка. Через кожні 15 хв диктор говорить, хто меценат.
Вразило: красиво і дорого, звісно. До холєри дорого. Ікони та деякі предмети інтер'єру потрапили із митниці.
Збентежило, що палац якогось малороса, який тут і не жив, відбудували, добудували, а справжніх патріотів всі забули. Чому б не відбудувати будинок Мазепи?
Біля палацу стоїть дивна скульптура. Бентежний дух гетьманства.
Бентежний...
А поруч - вертолітний майданчик на три місця для посадки. Ги
Щось я втомилась... А далі була чудова річка Сейм, літо, літо, літо...
Розмови з людьми у дорозі, то окрема тема. Іншим разом.
Назад ми поїхали на другий день. Застопили машину, яка нас відвезла аж на метро Лісова :)
А то. Всі слова матеріалізуються, так що, мої любі, частіше посміхайтеся, бажайте гарного дня ;)
Марк Твен мав рацію. Десь так то звучало: наприкінці життя людина шкодує тільки про дві речі - що мало кохала і мало мандрувала. Їдьте до Батурина. Чернігівщина прекрасна!
Немає коментарів:
Дописати коментар