Батумі — місто з найдовшою набережною в Європі

Перше наше враження, коли ми прилетіли в аеропорт в Батумі о 12 ночі, - це “таксінада”. Щойно ми вийшли  з будівлі аеропорту, як нас обступили чорняві такстисти, і всі, як один, запитували: “Таксі нада?”. Мені аж стало не по собі, бо це трохи було страшнувато, вони нас щільно обступили і щось голосно говорили.

Друге враження — це грузинська гостинність, ага, та, про яку всі говорять. До нас підійшов високий хлопець, якого звали Мурат, сказав, що він зустрічає своїх родичів з Росії і нас безкоштовно завезе у хостел в місто, бо пішки йти далеченько — десь 5 км (ага, ми вже збиралися йти пішки о 12 ночі), цим він нас врятував від "таксінада". Він повантажив наші наплічники в багажник своєї японської машини, де кермо справа, і відвіз нас у хостел, перед тим сам їм передзвонив і сказав, що ми запізнимось.

Батумі - столиця автономної республіки Аджарія у Грузії (мені більше подобається називати Грузію грузинською назвою Сакартвело, грузин (грузинка) - картлі). Зараз це потужний економічний і туристичний центр, і це помітно по активному будівництву, руху у порту, кількості готелів.
Ще 10 років тому світло і газ вмикали тільки по кілька годин на день, дороги були розбиті, а вночі було небезпечно ходити містом. Зараз тут все яскраво освітлюється, включно із пальмами на вулиці Руставелі і на набережній, з газом теж нема проблем, а місто патрулюють поліцейські, і навіть вночі тут дуже безпечно.
Батумі - місто контрастів, проте в центрі ідеально чисто, підстрижені газони, чудові червоні велодоріжки, вулицями їздять великі зручні міські автобуси з проїздом у 40 тетрі (2 грн), будинки гарно відреставровані, а ті, які будуються, дивують оригінальною архітектурою. Проте, якщо відійти від центру, одразу потрапляєш на вулички із розбитою дорогою, подекуди сміттям і обшарпаними будинками. Але те, що за 10 років відновили місто - це заслуговує поваги.
У Батумі знаходиться найдовша в Європі набережна. Без перебільшення - вона довжелезна. Гальковий пляж, шириною кілька десятків метрів, пішохідна доріжка, велодоріжка, пальми і парки, а тоді вже йде вулиця Руставелі із цитатами із "Витязя в тигровій шкурі" на тротуарі і модерними будівлями вздовж вулиці.

Про транспорт у Батумі.

З аеропорту в місто (і навіть далі — в Махінджаурі, село під Батумі, де знаходиться залізничний вокзал) ходить автобус №10, але він вночі не їздить, тому вночі треба буде їхати на таксі. Проїзд в автобусі коштує 40 тетрі (2 грн на наші гроші), квиток можна купити у водія або в кіоску. Це такий кольоровий папірець, який треба прокомпостувати в автобусі. Можна купувати на кількість поїздок і щоразу собі компостуєш, згинаючи комірку, — дуже зручно, як на мене. Є ще маршрутки, проїзд у них дорожчий — 50 тетрі, зупиняються вони на вимогу, як у нас, вони тісні, там грає гучна музичка — все, як в луччих маршрутках України.

Що мені дуже сподобалось — це те, що ціна на проїзд в ближні села, така ж, як і по Батумі. Проте, маршрути автобусів охоплюють не всі вулиці. Ще ми помітили, що люди більше їздять на маршрутках, а не на зручних і дешевших автобусах.

Якщо жити в центрі Батумі, то можна не користуватися громадським транспортом — все досить близько.

Кругом дуже багато таксистів, але вони будуть здирати з туристів побільше, тому завжди треба торгуватися. Ще таксисти пропонують житло.

Для велолюбителів у Батумі передбачені червоні велодоріжки. Чудова велодоріжка тягнеться вздовж усієї набережної — і це прекрасно. По центру також багато велодоріжок. Що стосується доріг поза центром, то там гірше. По-перше, нема велождоріжок, по-друге, машини так ганяють, що страшно ходити, не те, що їхати на ровері. Таке враження, що водіїв може зупинити тільки світлофор, а на розмітку, переходи, знаки вони зовсім не зважають. Дорогу треба майже перебігати. Це для них нормально, коли водій маршрутки робить потрійний обгін через суцільну смугу на повороті.

Ще про велосипеди.
У Батумі існує система міських велосипедів, які можна орендувати. Це такі симпатичні зелені велосипеди, які стоять на спеціальних парковках. В інформаційному центрі можна купити спеціальну картку, яка коштує 20 ларі (100 грн). У неї на рахунку уже є 10 годин для оренди міських велосипедів. Із цією карткою підходиш до велопарковки, там є спеціальний автомат, де з нею треба провести певну операцію, береш велосипед і катаєшся, скільки тобі треба. Потім через певний час знову береш, тобто ці 10 годин використовуєш не за один раз.
Ми не орендували велики, бо жили в Махінджаурі і просто б не виїздили ці 10 годин, але якщо жити в Батумі, то це досить зручний спосіб пересування. Окрім того, можна орендувати велосипеди в дядечків, які то тут то там стоять з ними. Це теж дешево, але в заставу їм треба залишати 100 ларі або свій паспорт (стрьомно свій паспорт залишати, нє?).

Про телефонний зв’язок.

У Грузії сім-картку можна купити у представництвах мобільних операторів з паспортом. Ми за 3 ларі купили картку Geocel, на рахунку було 2 ларі, 1 хвилина розмови (по Грузії) коштувала 10 тетрі, нам цього вистачило з головою на ті кілька телефонних дзвінків, які ми робили протягом 3-х тижнів у Сакартвело. Дівчинка в офісі оператора подивилась закордонний паспорт, переписала дані і запитала адресу, ми сказали адресу хостелу, в якому ночували першу ніч в Батумі, та й усе.

Про гроші. У Грузії ходять ларі, ви й так знаєте. 1 ларі = близько 5 грн. У банках вигідніший курс, ніж в обмінниках, яких там стопіцот, але в обмінниках можна обміняти гроші без паспорта. Як не дивно, в аеропорту ліпший курс долара, ніж в самому Батумі. А в Тбілісі ліпший курс, ніж в Батумі. Мабуть, найвигідніше обмінювати в Україні :)

Про житло.

Першу ніч ми ночували в хостелі, а потім збиралися знайти якусь кімнату. Але ми, мабуть, не там гуляли, де пропонують житло, бо щось особливо нічого не бачили. Ба більше — суботнього ранку Батумі було зовсім порожнє, пляж безлюдний, а кафе зачинені. Ми навіть занепокоїлись, чи все гаразд, чому нема туристів і шо такоє. Тому ми зателефонували на номер, який мені люб’язно дав north13. Зорбеґ живе в Махінджаурі, це зовсім поруч з Батумі, ми з ним трішки поторгувались і зійшлись на 30 ларі з двох за ніч. У нього була вільна кімната тільки на 4 дні, тому на тому й погодили.

До речі, в Батумі нема залізничного вокзалу, він розміщений у Махінджаурі (15 хвилин автобусом).

У Махінджаурі ми жили спершу у Зорбґа в будинку, який стояв серед мандаринового саду, до моря було 200 метрів — тільки перейти (перебігти, нервово дивлячись на два боки) трасу і залізничні колії. А потім я отруїлась, затягнулися дощі і ми залишилися ще на 4 днів. Ми жили в його сестри Назі теж за 30 ларі за ніч з двох.

Якщо порівнювати з Кримом, де деруть гроші за геть погані умови (див. торішній пост), то в Аджарії ще все по-Божому. За 150 грн на двох ми мали простору кімнату з чистою постіллю і рушниками, wi-fi, спільну кухню і спільний душ-туалет тут же в будинку, нормальний посуд на кухні, безкоштовно попрали одяг в пралці, і море, яке зовсім близько. Може, це поки що тому, що туристів не багато, а пропозиція велика, але надіюсь, що тут збережуть хороше ставлення до туристів.

В Батумі теж можна знайти кімнату на двох за 30 ларі, нам потім пропонували, але вже не треба було. Підозрюю, якщо б поторгуватися, то можна було ще дешевше знайти. Був там тільки мінус — не було такого гарного дворика. Але, зрештою, до Махінджаурі і до Ґоніо допізна ходять автобуси і маршрутки, тому можна собі спокійно гуляти по Батумі.

В хостелі ми платили по 20 ларі з людини за загальну кімнату, тому таки там було жити не так зручно, єдиний його плюс був — розміщення в центрі, геть близько до набережної.

Про їжу.

Насправді для мене питання їжі у мандрівці — це завжди складно, бо щоразу у подорожах у мене якісь проблеми з травленням, хоча наче й харчуюся так, як і завжди, тобто більш-менш регулярно, без алкоголю, без надто екзотичних страв.

У Батумі ми кілька разів обідали у кафе Princess, там ціни схожі на київські, але можна було наїстися за 20 ларі на двох. У Батумі ми не ризикували їсти хачапурі, які продають у кіосках чи підвалах будинків, де їх і печуть (але пізніше у Тбілісі ми спокійнісінько там купували і їли, і нічо). Після першого ж (і останнього) смачнющого аджарського хачапурі з яйцем мені стало погано, потім стало ще гірне, і я випала майже на 3 дні. Ще так погано мені не було жодного разу за останні десять років. Чи точно я отруїлась цим хачапурі чи чимось іншим (але чим? Чаєм? Салатом “Цезар”?), я не знаю. Рекомендую брати в мандрівку “смекту” і вугілля, дуже помічне, особливо “смекта”. Ми здебільшого готували вдома, купували продукти в магазині чи супермаркеті, а ще купували смачну варену кукурудзу (1 ларі за шутку).

Стосовно цін, то все приблизно стільки само коштує, як у нас. Фрукти дешевші: персики, нектарини, сливи, груші (а ще інжир по 2,5 ларі!)  — по 1 ларі за кг. Кавуни — 1 кг коштує 35-45 тетрі. Молоко і яйця дорожчі, кефір важко знайти. Є багато недорогих сирів, які варто спробувати. Як ми зрозуміли, найпопулярніший сир — сулугуні. Це щось таке, як наш білий сир, але сухий і дуже солоний. Ну, на любителя. Особисто мені бринза більше подобається, але там ми її не бачили. Ще варто спробувати хінкалі — це щось подібне до пельмень чи вареників, але інакше скручене тісто. Всередині м’ясо, або сир чи картопля, з такою смачною юшкою.

Ще є багато різних хачапурі. Пурі — це по-грузинськи “хліб”. Хачапурі бувають з м’ясом, сиром, квасолею, бувають з різним тістом, по-різному загорнутим. Коротше, треба пробувати. Ми вже у Тбілісі розпробували різну смакоту. Грузинське вино можна купити і за 5 ларі, і за 85 ларі. Що кому по кишені.

У центрі Батумі багато маленьких маганчиків, де можна купити напівфабрикати, овочі, фрукти, хліб, напої. Дуже багато українських продуктів. Ага, і цукерки “Рошен”, і шоколадки “Корона” (на обгортках все українською пише), і сік “Sandora”, і донецькі бублики, і мюслі... Коротше, багато всього. А в кафе нам до чаю принесли цукор, де українською пише, що він розфасований у м. Тернопіль. Чуваки, не все у нас так погано, якщо вся Грузія їсть наші продукти! ;)

Море у Батумі.

Море, звісно ж, Чорне :) Досить чисте, але ми були після шторму, то плавало там всякого добра багато, в сенсі сміття. Пляжі дуже широкі, вкриті великою галькою. Подекуди це незручно, бо якщо великі хвилі, то важко зайти в море без синців. Пляжі зовсім не забиті людьми, дуже просторо. Я б сказала, що людей аж надто мало. А все тому, що пляж дуже довгий, тягнеться від порту у Батумі аж в Ґоніо, вважай, до Туреччини. Він реально дуже довгий, тому може вмістити дуже багато людей.

Там є кабінки для переодягання, душі, волейбольні площадки і рятувальники на катерах. Те, що є рятувальники, мені дуже сподобалось (бо якось в Києві на Дніпрі.. ну, це вже інша історія). А ще майже одразу глибоко. Це дуже сприяє покращенню навиків плавати :)

І, що мене дуже здивувало - нема базару біля пляжу. Є тільки кіоски з морозивом, по пляжу час від часу ходять місцеві і продають кукурудзу, кукурудзяні палички, горішки і сємкі. Ага, сємкі тут теж користують популярністю у народу.

А ще нам казали, що в Ґоніо чистіша вода у морі, ніж в Батумі, бо в Батумі порт. Ну, але в Ґоніо крім недобудованої набережної і фортеці нема ніякої інфраструктури і атракцій.

Що до того, де ставити намет, то я не знаю, як з цим в Батумі. Бо там все дуже красиво, підсвічуються пальми та інше мімімі, ходить поліція і суцільна галька на пляжі. В Ґоніо точно можна ставити намет, там є трава біля пляжу, так само в Махінджаурі — там є клапоть трави біля самого вокзалу, все решта галька. Поліція привітна і все підкаже, тому можна сміливо запитувати.

Контингент.

У нас склалося враження, що в Батумі відпочивають турки, вірмени, азербайджанці і грузини, що потім підтвердилось у приватних розмовах. Москалів мало, що тішить. Українці теж зовсім мало. І ще є досить багато поляків.

До молоді можна сміливо звертатися англійською, до старших — російською. Але уточнюйте, що ви з України — все-таки тут пам’ятають війну з Росією.

Що подивитися.

У центрі є багато всього красивого. Перш за все варто прогулятися набережною. Якщо починати мандрівку від порту, то тут знаходиться оглядове колесо, з якого можна подивитися на місто.

Вигляд на порт

Праворуч видно абеткову вежу - із літерами грузинського алфавіту.

Готелі і різні цікаві споруди. Все це вночі фантастично підсвічується — така краса.

Кіоск з морозивом, такий, як у Києві.

А тут центральна алея з фонтанами, де завжди тусується купа народу.

Тут поруч пам’ятники Лесі Українці і Тарасу Шевченку.

Це будинок юстиції. Такі будинки за Саакашвілі були побудовані у багатьох містах. Тут громадяни отримують послуги — реєстрація підприємства, отримання дозволів і тд. З газети "День": "у цьому будинку надають 250 державних послуг. І причому все це роблять дуже швидко. Біопаспорт можна отримати за годину, зареєструвати бізнес — за 15 хвилин, одружитися — за 5 хвилин. Час очікування становить 48 секунд. До речі, фотографію, яку буде використано для отримання паспорта, можна самостійно зробити за 35 секунд із допомогою спеціального обладнання, і коштує вона 3 ларі — 15 гривень".
Гуляємо далі.

В Грузії люблять легенду про золоте руно. Це - статуя Медеї, яка тримає золоте руно.

Цікавим місцем у Батумі є гора із руїнами фортеці цариці Тамари та новою церквою Тамари. Це зовсім недалечко від Махінджаурі. На цій горі ми познайомились з Александром, предки якого були українські козаки.
 
Ще можна відвідати Ґоніо-Апсароську фортецю в Ґоніо, поруч з Батумі (40 тетрі і 25 хв автобусом) - про неї тут.

В Батумі варто їхати відпочивати. Тут ще все не зіпсуте навалою туристів, багато простору, багато красивих вуличок, невисокі ціни, мало москалів і є велодоріжки :)