Колись я таки допишу всі розпочаті пости про нашу поїздку в Грузію. А зараз скажу, що 18 днів у Сакартвело вистачило з головою. І хоча ми були лише у Батумі – Ґоніо – Махінджаурі – проїздом, в Кутаїсі – проїздом, в Зуґдіді – Местія – Сурамі – Мцхета -Тбілісі, проте цього вистачило, щоб скласти певні враження про Грузію і принаймні у найближчі кілька років туди не хотіли.
Багато друзів, які знають про реформи Міхеіла Саакашвілі і слідкують за політичною ситуацією в Сакартвело, мене запитують, як звичайні грузини ставляться до свого Президента тепер, коли, по-суті, він не має ніякої влади, а країною керує прем’єр-міністр Бідзіна Іванішвілі, російський мільярдер. Спробую відповісти. Наперед кажу, що вибірка не репрезентативна, але усюди ми намагалися поспілкуватися на цю тему з грузинами.
Перед поїздкою в Грузію ми якраз дочитали книжку журналістки Лариси Буракової “Чому Грузії вдалося” про реформи Саакашвілі і хотіли все побачити на власні очі. Книга дуже інформативна і розповідає про суть перетворень, які проводила команда Саакашвілі, одні з них були вдалі, інші не дуже. Але те, що після судової реформи і реформи поліції Грузія з кримінальної країни із “злодіями в законі” стала однією з найбільш безпечних країн; з країни, де світло вмикали по кілька годин на добу, а газу не було, вона перетворилась у країну, де все освітлюється, газ подається безперебійно, центральні дороги досить хороші (ага, в Україні навіть дороги міжобласного значення набагато розбитіші), – це факт.
Для себе я зробила висновки, що головною причиною успіху реформ Саакашвілі були люди, його вдало підібрана команда, яка мала віру, бажання, бачення і необхідні знання (майже всі члени уряду, принаймні ключові особи, мали західну освіту і досвід в бізнесі та управлінні). Словом, прочитайте книжку, з неї можна багато цікавого почерпнути.
Результати реформ Саакашвілі цілком видимі. По-перше, кругом є світло і газ, у Батумі і Тбілісі кожна пальма підсвічується, а люди вже й забули, як всього 10 років тому вони без світла сиділи. По-друге, вражають масштаби відбудованих міст: на місці теперішньої набережної у Батумі ще 10 років тому було величезне звалище сміття. Тепер там ростуть пальми, їздять велосипедисти і спацерують туристи. Батумі тепер взагалі лялечка.
На фото: частина набережної в Батумі, праворуч – абеткова вежа.
А ще вразило, як відбудували Мцхету за державні гроші. Центр міста повністю, включно із приватними будинками, перебудований. Тепер це красиве європейське містечко із бруківкою, червоними дахами і красивими парканами, обвитими виноградом і квітами, сучасним інформаційним центром із вай-фаєм, брошурами і водичкою для туристів. Причому людям безкоштовно робили нові дахи, оздоблення будинків знадвору, красиві паркани – аби це все було в єдиному архітектурному ансамблі (хоча це не зважає окремим “вдячним” людям казати: “Ну, так, мені дах новий зробили, поштукатурили хату, паркан новий, але оце, бачите дірочки від двох цвяхів на стелі біля люстри? Це мені вони, такі-сякі, зробили, коли новий дах клали“). Частково відбудовано центр Местії (це те, що ми бачили, а ще скільки ми не бачили!).
На фото: Поруч із центральної площею у Мцхеті, старій столиці Сакартвело.
По-третє, впадають в око нові прозорі будівлі поліції. У містах її видно, вона постійно патрулює дороги на гарненьких нових автівках.
По-четверте, це спрощення надання державних послуг громадян. Ніякої бюрократії. В Тбілісі ми заходили у сервіс паблік хол, де громадянам надають послуги – з електронними чергами, дівчатками у формі і величезним відкритим приміщенням з прозорими перегородками. Тут же знаходяться автомати для фотографування і банк.
На фото: Паблік-хол у Тбілісі.
І не треба вистоювати годинами в чергах до двадцяти кабінетів чиновників. Такі будинки побудовані в усіх стратегічних містах.
На фото: Тбілісі.
Тепер про ставлення грузинів до Саакашвілі. Більшість із тих, з ким ми балакали, переважно старших людей, кажуть, що Саакашвілі поганий, бо: а) він почав війну з братами-росіянами і це через нього Південну Осетію окупували (коли черговий раз ми таке почули, я не втрималась і запитала: “а хіба Росія не робила провокацій?”, моє питання було успішно проігнороване);
б) він усе продав туркам, от якби нашим, грузинам… - таке ми чули в Батумі. Справді, там турки мають чимало готелів і ресторанів, але вони це купували відкрито. Очевидно, грузини не мали достатньо грошей. Турецькі інвестиції дуже підняли Батумі.
“От Іванішвілі хороший, бо в нього дуже багато грошей, більше, ніж весь річний бюджет Грузії, і він поділиться“…
“Зараз все погано, будівництво стоїть, нема роботи…” – “Так у вас же зараз нова влада – уряд Іванішвілі” – “Саакашвілі поганий все-одно, йому не так треба було все робити”.
“Саакашвілі поганий, бо спеціально не відбудував наше місто Сурамі. Такий колись курорт був.. Ойойой… Десятки санаторіїв, відпочивальники з усього Союзу… А зараз, всьо розвалене… Он Мцхету відбудував, а Сурамі ні”.
У нас склалося враження, що тільки молодь з університетською освітою розуміє, що відбувається. Вони говорили, що Саакашвілі молодець, бо провів реформи, тепер майже відсутня корупція, а відколи став Іванішвілі, то все заглохло. До того ж після останніх парламентських виборів навіть піднявся рівень злочинності, бо відпустили з тюрем “злодіїв в законі” і тепер вони чекають, коли Бідзіна стане президентом.
Словом, молодь чекає, що буде гірше, а старші вірять, що за Іванішвілі все стане класно. Ми навіть почули думку, що, мабуть, Мішу посадять, коли президентом стане Іванішвілі (у жовтні 2013 в Грузії будуть президентські вибори). Це, звісно, не репрезентативна вибірка, але все ж. Особисто мені це все дуже схоже на Україну.
Щодня російські війська потроху підходять ближче, переносять колючий дріт – і окуповані території збільшуються. Власник хостелу у Тбілісі, де ми ночували, має будинок в Абхазії, але він уже давно туди не може потрапити, бо грузинам туди в’їзд заборонений. “Мабуть, у моєму будинку давно хтось живе“, – каже він.
В Музеї совєтської окупації у Тбілісі висить мапа, на яку нанесені окуповані території – Абхазія і Південна Осетія. А хлопець із Мцхети, у якого ми ночували, показував нам відео із російсько-грузинської війни 2008 і з ненавистю говорив про росіян, які убивали грузинських полонених.
На фото: Мапа, на якій позначені окуповані території – Абхазія і Південна Осетія.
Ще один момент, не політичний: в Сакартвело люблять російський шансон. Навіть у Сванетії, у високих горах, дивляться російське “Шансон-ТВ”, а водій маршрутки обов’язково вмикає шансончик після народних пісень у виконанні грузинського чоловічого хору. Совок важко вибити з голови, навіть війною. Грузія така різна і так до болю схожа на Україну.
Джерело: friday-ptaha.livejournal.com
Немає коментарів:
Дописати коментар